 31 грудня 2012 року виповнюється 135 років з дня народження Гната Мартиновича Хоткевича -
українського письменника, історика, композитора, мистецтвознавця,
етнографа, театрального і громадсько-політичного діяча. Враховуючи
значний особистий внесок Гната Хоткевича у розвиток української
культури, Верховна Рада України постановила урочисто відзначити на державному рівні 135-річчя з дня народження Гната Хоткевича.
Хоткевич Гнат
Мартинович народився 31 грудня 1877р. в Харкові, де минула більша
частина його життя. 1900р. закінчив місцевий технологічний інститут. Ще в
студентські роки включився в культурно-освітню діяльність на селі,
віртуозно опанувавши гру на бандурі. Разом з О. Матюшенком, майбутнім
організатором повстання на панцернику «Потемкин», влаштовував вистави,
їздив місцями козацької слави. Зрештою, увійшов у контакти із членами
Української соціал-демократичної партії (О. Коваленко, Ж. Коллар та
ін.). Все це викликало підозри місцевих властей, внаслідок чого 1899р.
він був на рік виключений з інституту як неблагонадійний. Був одним з
організаторів виступу кобзарів-лірників на Археологічному з'їзді в
Харкові (1902), фундатором першого в Росії Робітничого театру.
1905р. взяв активну участь у революційних подіях, у зв'язку з чим
змушений був емігрувати до Галичини. Повернувшись до Києва 1912p., він
зразу ж був арештований і висланий за межі України. Повернувся до
Харкова після розпаду царської Росії, проживши тут до свого чергового
арешту.
Гнат Хоткевич — самобутня творча постать: письменник, критик,
літературознавець, мистецтвознавець, театральний і музичний діяч,
історик і етнограф, автор багатьох новел, оповідань, повістей, романів.
Окремими книжками вийшли друком «Поезії в прозі» (1902), драма
«Лихоліття» (1906), повісті «Камінна душа» (1911), «Авірон» (1917),
оповідання «Гірські акварелі» (1914), «Твори» у восьми томах (1928 —
1931) та ін.
Незважаючи на свої заслуги перед народом як талановитого письменника,
громадського і культурного діяча, учасника революційного руху на
Україні, Хоткевич з початку 30-х років зазнає жорстоких переслідувань з
боку партократії: його звинувачують у націоналізмі, не публікують
творів, шельмують у пресі. Письменник звертається листовно до різних
інстанцій (харківських властей, Академії наук України, зрештою, до
«батька» Сталіна) з проханням полегшити його долю та долю його сім'ї:
«Як мені далі жити? Мене позбавили праці і хлібних карток. Ми голодуємо.
Я спроможний купити лише один кухоль квасолі на день, із якої варимо на
всіх юшку... На двох дітей маємо тільки одну пару чобіт, а їм же треба
ходити до школи... В нас нічим топити... Вода в хаті замерзає...»
Не допомогла Хоткевичу ні Спілка письменників, ні Академія наук. Зрештою
після гонінь, цькувань, принижень настала розв'язка: 23 лютого 1938p.
виписано ордер на арешт Г. Хоткевича, звинуваченого в тому, що він
нібито є «учасником антирадянської української націоналістичної
організації».
Водночас з арештом відбувся трус на квартирі письменника: вилучено паспорт, профквиток, конфісковано мисливську рушницю.
У постанові від 3 березня 1938p. органів НКВС УРСР Г. Хоткевич уже
звинувачується в тому, що «він є учасником контрреволюційної української
повстанської організації і агентом німецької розвідки, протягом
тривалого часу проводив активну контрреволюційну націоналістичну
організаційну і шпигунську діяльність». У протоколі допиту від 23 травня
1938p., який вів той же Ейдук, Хоткевичу інкримінується те, що він є
«переконаний український націоналіст... протягом всього існування
соціалістичної держави вів активну боротьбу з Радянською владою».
Внаслідок вжитих до письменника заходів фізичного впливу він був змушений «зізнатися» у «злочинах», яких не вчинив.
У справі Г. Хоткевича як доведений факт стверджується, що 1923p. він
завербований у Харкові для шпіонажу на користь Німеччини, був не тільки
зв'язаний з Українською військовою організацією, а й «проводив активну
діяльність по лінії цієї контрреволюційної організації».
У зв'язку з цим його справу вирішено надіслати на розгляд НКВС СРСР. Доля Хоткевича цією постановою була вирішена.
Про останній, найтрагічніший, момент у житті Г. Хоткевича свідчить
«Виписка із протоколу № 69 засідання Особливої трійки УНКВС по
Харківській області» від 29 вересня 1938p.: обвинуваченого розстріляти, а
особисте майно конфіскувати.Цей вирок виконано 8 жовтня 1938p.24 квітня
1956p. військовий трибунал Київського військового округу ухвалу
«особливої трійки» в справі Г. Хоткевича скасував за відсутністю в його
діях складу злочину.
Гнат Хоткевич реабілітований посмертно. |
