Про українську співачку Ані Лорак, відому далеко за межами нашої батьківщини, вітчизняний читач знає достатньо. Адже про її непростий шлях до слави та визнання, про успіхи на міжнародній арені та навіть про особисте життя писано-переписано безліч сторінок, відзнято чимало кадрів. Однак те, чим живе зірка поза сценою, як вона відпочиває вдома, знають далеко не всі. От наприклад, чи знаєте ви, що Кароліна любить проводити вільний час із книгами? А які екранізації вона вважає вдалими – «Сутінки» чи «Алісу в країні див»? Що вона думає про сучасну літературу? Чому вона хоче зателефонувати Паоло Коельо?.. Отож! Тому, щойно дізнавшись про роль книг у житті знаменитості, «ДЧ» залюбки ділиться цим із вами.

–  Цього року на Одеському міжнародному кінофестивалі було презентовано чергову версію екранізації «Анни Кареніної» від Сергія Соловйова. Над долею, зокрема, трагічним фіналом життя головної героїні журилося чимало читачів. Кого б з літературних героїв від нещасливої долі, уготованої письменником, врятували б Ви?

–  Анну Кареніну. Зважаючи на те, що зараз інші часи, усі питання можна було вирішити по-іншому. Мені дуже хотілося б, щоб вона залишилась живою. Я з повагою ставлюся до книжок і зазвичай близько до серця сприймаю долю книжкових персонажів. Ними можуть бути герої як романів Франсуази Саган, так і автобіографічної книги про життєві драми Елізабет Тейлор. Мені здається, коли книга написана від щирого серця, будь це любовний роман, детектив чи фантастика, зміст, закладений у неї, торкається душі, і я можу розплакатись. Мене глибоко зворушила книга «Один проти долі» Антоніо Згоржа про нелегкий життєвий шлях Бетховена, про ті складні моменти, коли він втрачав слух. Адже немає нічого сумнішого за музиканта, який не чує оплесків на свою адресу.

–  Ви слідкуєте за екранізаціями? Прихильники Пантера Томпсона в очікуванні на екранізацію «Ромового щоденника» з Джонні Деппом у головній ролі.

–  Після Бертонівської «Аліси» я з пересторогою ставлюся до екранізацій. Бо «Алісу» не зміг «витягнути» навіть згадуваний Вами Джонні Депп. Деякі сцени були аж надто довгими й нудними, за сучасною комп’ютерною графікою геть не читалась сюжетна лінія. Зазвичай екранізація поступається оригінальному друкованому твору. Бо коли людина читає книгу, вона сама собі режисер. Вона малює свої власні образи кожного героя, а режисер презентує своє бачення, яке не завжди збігається з глядачевим. Тому я намагаюсь спочатку читати книгу, а вже потім дивитись картину. Мені сподобалась стрічка «Сутінки», вона збентежила молодь всього світу, тому що думка людей, що працювали над нею, була близькою до книги. Я читала цю книгу в англійському варіанті, а після перегляду зрозуміла, що це приклад дуже вдалої екранізації.

–  У Вашому дитинстві був улюблений літературний герой, якого Ви намагалися наслідувати?

–  Конкретного героя не було. Але мені подобались персонажі, в успіх яких ніхто не вірив, та завдяки наполегливій праці над собою, ставалося диво: вигнанці перетворювалися на героїв. Як, наприклад, сталося з «Бридким каченям» та «Чайкою на ім’я Джонатан Лівінгстон». Мені ця ситуація близька, у мій успіх також ніхто не вірив, але праця принесла свої результати. Взагалі я була досить самостійною дитиною, читала із захопленням. У період першої закоханості – мене захопила поезія Анни Ахматової. Коли готувалась до свого першого музичного конкурсу, я читала Антоніо Згоржа «Один проти долі», багатьма фразами Згоржі я досі живу, наприклад: «Забудь вислови «не можу», «не хочу», «не вмію». Книги впливають на нас, я вірю, що вони самі нас знаходять, і дуже важливо, щоб це сталося в слушний час у слушному місці. Зараз я захоплююсь прикладною психологією, якби це сталося дещо раніше – можливо, я б не припустилась деяких помилок. Озираючись на минуле, я розумію, що відповіді лежали на поверхні.

–  Антон Фрідлянд зауважив нам, що книги він обирає як жінок – намагається обрати найцікавішу. Якого принципу дотримуєтесь Ви, поповнюючи власну бібліотеку?

–  За покликом душі. Книга – це віконце в інший світ, в якому тобі потрібно буде жити якийсь час. Добре, якщо він буде сповнений світла, радості, як книга Бернара Вербера. Фраза з його роману «Імперія янголів» – моє життєве кредо: «кохання – як стріли, гумор – як щит». Тобто, не важливо, чим ти займаєшся – роби це з любов’ю. Щось не виходить – не падай духом. Усміхнувся, посміявся над цим і пішов далі. Мені здається, що це і є формула успіху.

–  Як Ви ставитесь до сучасної літератури?

–  Я нею не захоплююсь. Бо зазвичай книга сучасного автора – це рекламний трюк, привід зробити собі ім’я. Сюжет висмоктаний з пальця, й однієї назви досить, щоб зрозуміти, про що в ній йдеться і яким буде фінал. Книги молодих письменниць, дівчаток 25 років, які радять, як звабити чоловіка, – викликають у мене тільки іронічну посмішку, як і люди, які беруть ці книги до рук. Це ж смішно! Хочеться сказати: «Дівчата, ну кому Ви вірите? Якщо вже вирішили спокусити чоловіка і згодилися наслідувати чужий приклад – почитайте, як це робили Мадонна, Мерілін Монро, Елізабет Тейлор, у їхніх біографіях все це є.»

–  Вам доводилось використовувати книгу не за призначенням?

–  Я завжди вважала, що книжки пишуть для того, щоб їх читати. Завжди ставилась до книг, як до результату титанічної праці людей: хтось виготовляє папір з дерева, хтось друкує тексти, хтось вклеює сторінки у шкіряну палітурку… Навіть, коли я навчалась у школі, всі мої книги були охайно «вдягнені» в обкладинки, я навіть мила руки перед тим, як читати. Єдине, що я можу собі дозволити – це підкреслити олівцем цікаві вислови. Я дуже поважаю книги, тому завжди їх тільки читаю.

–  Які твори та автори діють на Вас краще за снодійне?

–  Можу перед сном погортати журнал – новини про зірок почитати. Хоча читати завжди починаю з кінця: хто в чому, хто з ким – інколи ставлю для себе «галочку»: «Ага, цю сукню вже не одягну, в ній було помічено іншу дівчину» (посміхається).

–  Ви вірите у магію письменницького слова?

–  Коли я читала «Американську трагедію» Теодора Драйзера, я настільки співпереживала її героям, що, читаючи її, я просто сиділа й плакала над романом. Друзі радили: «Та, кинь ти ту книжку! Не дочитуй її до кінця!». Та я не слухалась. Тиждень пролежала з цією книгою дома, проридала. Тепер дуже обережно ставлюсь до вибору книг, обираю їх не вунісон душевному станові, якщо на душі сумно – ніяких трагедій!

–  У Вас вдома є якась особлива книга, якою Ви найбільше дорожите?

–  Звичайно, це – Біблія. Це моя настільна книга, яку я час від часу перечитую.

–  Герой «Над прірвою у житі» Селінджера був певний, що гарний той письменник, читаючи якого, ти відчуваєш, що хочеш йому зателефонувати. Кому б хотіли зателефонувати Ви? І що б спитали?

–  Найпопулярнішому й економічно найуспішнішому авторові – Паоло Коельо. Він пише про кохання, дружбу, зраду – це одвічні теми, над якими ламають голови філософи усіх часів. Я читала його біографію, знаю, що він людина з нелегкою долею, мені було б цікаво у нього запитати: у чому сенс життя?

Спілкувалася Анна Пчьолкіна