Головна » 2013»Грудень»24 » 24 грудня 215 років від дня народження польського поета Адама Міцкевича
11:15
24 грудня 215 років від дня народження польського поета Адама Міцкевича
215 років від дня народження Адама Бернарда Міцкевича (1798-1855),
польського поета, діяча національно-визвольного руху. Міцкевич, «людина
великої трагічної долі і високопатріотичного подвигу», був одним із
найвідоміших і найзнаменитіших поляків свого часу. Ним захоплювались
Жуковський, Вяземський, Пушкін, Баратинський, Лермонтов, Гоголь, Герцен,
Бєлінський, Лев Толстой, Лєсков, Короленко, Шевченко, Іван Франко, Леся
Українка, Шопен, Жорж Санд, Сент-Бев… Власне кажучи, поетична
діяльність Міцкевича тривала недовго – близько 12 років; після цього він
жив і працював як публіцист та як громадський діяч (ще 21 рік).
Причини, чому він «зламав своє поетичне перо» не зовсім ясні, проте, як
писав Бой-Желенський: «…ці останні роки життя були неписаною творчістю
поета». «Знову зустрічаюсь з Міцкевичем, третього дня він був у мене.
Він дуже змінився. Так спохмурнів, що ні нашими пісеньками, ні Філоном,
як раніше, я не міг його розчулити. Приходить і йде геть, не кажучи ні
слова. Оскільки я знаю, навіщо він приходить, то одразу ж сідаю грати і
наказую нікого не пускати – у мене, мовляв, урок, через те що товариства
він не любить. Останній раз я дуже довго грав йому, боячись звести на
нього очі, бо чув, що він плаче. А потім, коли він збирався йти, я сам
допоміг йому одягнутися, оскільки не хотів, аби лакей бачив його
заплаканим. Міцкевич дуже розчулено обійняв мене за голову і міцно
поцілував у лоб, промовивши за увесь вечір перші слова: «Бог
винагородить тебе, ти витерпів мене…» І не закінчив, бо сльози знову
здавили йому горло, і так, борючись з цим плачем, він пішов…» (Фридерик
Шопен – Дельфіні Потоцькій, Париж, 1846 р.)
215 років від дня народження Адама Бернарда Міцкевича (1798-1855),
польського поета, діяча національно-визвольного руху. Міцкевич, «людина
великої трагічної долі і високопатріотичного подвигу», був одним із
найвідоміших і найзнаменитіших поляків свого часу. Ним захоплювались
Жуковський, Вяземський, Пушкін, Баратинський, Лермонтов, Гоголь, Герцен,
Бєлінський, Лев Толстой, Лєсков, Короленко, Шевченко, Іван Франко, Леся
Українка, Шопен, Жорж Санд, Сент-Бев… Власне кажучи, поетична
діяльність Міцкевича тривала недовго – близько 12 років; після цього він
жив і працював як публіцист та як громадський діяч (ще 21 рік).
Причини, чому він «зламав своє поетичне перо» не зовсім ясні, проте, як
писав Бой-Желенський: «…ці останні роки життя були неписаною творчістю
поета». «Знову зустрічаюсь з Міцкевичем, третього дня він був у мене.
Він дуже змінився. Так спохмурнів, що ні нашими пісеньками, ні Філоном,
як раніше, я не міг його розчулити. Приходить і йде геть, не кажучи ні
слова. Оскільки я знаю, навіщо він приходить, то одразу ж сідаю грати і
наказую нікого не пускати – у мене, мовляв, урок, через те що товариства
він не любить. Останній раз я дуже довго грав йому, боячись звести на
нього очі, бо чув, що він плаче. А потім, коли він збирався йти, я сам
допоміг йому одягнутися, оскільки не хотів, аби лакей бачив його
заплаканим. Міцкевич дуже розчулено обійняв мене за голову і міцно
поцілував у лоб, промовивши за увесь вечір перші слова: «Бог
винагородить тебе, ти витерпів мене…» І не закінчив, бо сльози знову
здавили йому горло, і так, борючись з цим плачем, він пішов…» (Фридерик
Шопен – Дельфіні Потоцькій, Париж, 1846 р.)
