Дитинство — золота пора. Коли Лідія Олександрівна згадує своє дитинство, то в уяві постає причепурена бабусина хата, у якій долівка встелена пахучою травою, а на покуті — Шевченків портрет у барвисто­му рушникові...

Народилася Лідія Компанієць у селі Новогригорівці Запорізької області. її батьки працювали позмінно на залізниці, тому не могли при­діляти дітям належної уваги: І Ліду та двох її братиків відвезли на вихо­вання до бабусі в село Астраханку на Мелітопольщині. Там дівчинка ро­сла, там і пішла в школу. У десять років пробувала складати вірші і запи­сувала їх у потаємний зошит. А на канікули діти їздили до батьків. З іні­ціативи Ліди вони «видавали» журнал «Колючка», у якому поміщали рі­зні жарти, дотепи, навіть «критикували» дорослих: брати — у прозовій формі, а Ліда — віршами.

Згодом сім'я переїжджає в Ленінградську область і Ліда навчається в Ленінградському технікумі культосвітньої роботи на бібліотечному відділі. Вона з головою поринає в неосяжний книжковий світ. Любов до книги, до слова так і залишилася в неї на все життя.

Лідія Олександрівна перебула страшні тридцять третій і тридцять сьомий роки, пережила війну. Працювала в редакціях різних газет. Пи­сала вірші, оповідання, статті, нариси і навіть сценарії. Вона відома по­етеса, журналістка, кінодраматург. За її сценаріями на Київській кіносту­дії імені О. Довженка поставлені фільми «Доля Марини», «Коли співа­ють солов'ї», «Літа дівочі». Л. Компанієць належить також сценарій му­льтфільму «Чому втекло кошеня». Окремі вірші поетеси перекладено ро­сійською і білоруською мовами.